Що Гайдамаки Називали Словом Свячений

Уважаемый гость, на данной странице Вам доступен материал по теме: Що Гайдамаки Називали Словом Свячений. Скачивание возможно на компьютер и телефон через торрент, а также сервер загрузок по ссылке ниже. Рекомендуем также другие статьи из категории «Загрузки».

Що Гайдамаки Називали Словом Свячений.rar
Закачек 1637
Средняя скорость 4894 Kb/s
Скачать

Що Гайдамаки Називали Словом Свячений

Гайдамаки (від тур.(турецький) haydamak — нападати), учасники народно-визвольного руху на Правобережній Україні, направленого головним чином проти національно-релігійного гніту. Рух Р. виник в 2-м-коді десятилітті 18 ст на Волині і в Західній Подолії, потім поширилося на інші райони України. Загони Р. складалися з селян, бідних запорізьких козаків, батраків, ремісників. Окрім українців, в загонах Р. були білоруси, поляки, Молдавія, російські старообрядці, солдати, донські козаки. Рух Р. користувався підтримкою серед селян і козаків Лівобережної України, що входила до складу Росії, унаслідок чого царизм активно брав участь в придушенні виступів Р. В 1734, 1750, 1768 рух Р. переростав в крупні народні повстання. Найбільш значним було повстання 1768 («Коліївщина»). У роки Громадянської війни 1918 — 20 українські буржуазні націоналісти, спекулюючи на популярних в народі традиціях, називали себе Р.

Літ.: Гуслістій До., Колiiвщнна, До., 1947; Лола О., Гайдамацький рух на Украiнi 20-60 рр. XVIII ст., До., 1965.

Наступні слова

Контакты | Все вакансии в Киеве и других регионах Украины

За доносом провокатора О. Петрова, що жив за стіною в сусідній кімнаті та підслуховував розмови членів товариства, Шевченка разом з іншими учасниками було заарештовано. Вирок суду для Шевченка за його вірші протицарського спрямування був найсуворішим: десять років солдатчини. На вирокові сам цар написав: «Із забороною писати й малювати». За невиконання цієї заборони (Шевченко таємно писав і малював) поета знову було заарештовано 1849 р.

Нескореність українського поета-патріота безпосередньо відображена в його творчості, де чільне місце займає історична тематика.

1840 р. Шевченко видає свій перший поетичний збірник «Кобзар», який мав величезний успіх. А вже наступного (1841) — найбільшу із своїх поем «Гайдамаки», де змальовує героїчну боротьбу українських повстанців проти польських поневолювачів. Свій твір Шевченко назвав бунтарським іменем гайдамаків — учасників війни проти шляхти — Коліївщини (1768), історичні події якої і відображено в поемі.

То був час, коли польське панство об’єдналось, щоб піти проти України «хрестовим походом». Це об’єднання було названо «конфедерацією». Його підтримав папа римський, зацікавлений у розповсюдженні католицтва. Конфедерати вирушили з військом на Правобережну Україну, розгромлюючи церкви, монастирі та культурні заклади. Насильницьке насадження католицтва було одним із проявів поневолення народу. Реакцією на ці події і стало грізне повстання. Очолив повстанців запорожець Залізняк. На його бік перейшов сотник Гонта, який допоміг повстанцям взяти Умань, де отаборились пани. Повстанців називали «коліями» або «гайдамаками», що походить від понять «гнати», «турбувати».

Український народ переміг польську шляхту. Але налякана таким поворотом подій Катерина П послала в Україну військо, і повстання було придушено. Польське панство люто і жорстоко розправилось із повстанцями. Тільки в місті Кодні було страчено кілька тисяч повстанців. Події Коліївщини надовго залишились у народній пам’яті. Про гайдамацьке повстання було створено багато пісень, переказів. Ця тема приваблювала істориків і тому відображена в «Истории русов» невідомого автора, «Истории Малой России» Д. Бантиш-Каменськського, «Історії Королівства Польського» Брандтке. Сприймаючи гайдамаків як визволителів української землі, як народних героїв, Шевченко надавав великого значення тим подіям. Розповіді діда, учасника гайдамацького повстання, глибоко вражали душу хлопчика. Про це він розповідає в епілозі до поеми:

Давно те минуло, як, мала дитина.

Сирота в ряднині, я колись блукав.

Без свити, без хліба, по тій Україні,

Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв..

Згадаю те лихо, степи ті безкраї,

І батька, і діда старого згадаю…

Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер.

Бувало, в неділю, закривши мінею,

По чарці з сусідом випивши тієї,

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало.

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.

Столітнії очі, як зорі, сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось…

У своїй історичній поемі Шевченко використовує народні пісні, перекази про гайдамацьке повстання. У творі є образ кобзаря Волоха, який бере участь у поході, співаючи пісні і прославляючи гайдамаків, викликаючи патріотичні почуття згадкою про Богдана Хмельницького («Згадаймо Богдана, старого гетьмана»). Цим Шевченко підкреслює, що народний визвольний рух 1768 року має давнє коріння і бере свій початок у визвольній війні XVII століття.

Яскравими виразниками патріотичних прагнень повсталого народу виступають у поемі Ярема Галайда, Гонта, Залізняк.

Ярема — типовий представник селянської бідноти. Це сирота-наймит, який тяжко працює у корчмаря Лей-би, покірний своїй долі Він кохає дочку титаря Оксану і мріє про одруження з нею. По натурі Ярема добрий, не мстивий, ніжний, чутливий. Але він перетворюється в грізного месника, коли довідується, що конфедерати вкрали його кохану:

Чом я не сторукий?

Дайте ножа, дайте силу,

Муки ляхам, муки!

Муки страшної, щоб пекло

Тряслося та мліло!

Але не лише особисті інтереси керують Яремою. У селах, через які проходять гайдамаки, він бачить картини жорстоких знущань шляхти з народу і тому мстить за свій народ, мріючи завдати панам пекельної муки. Шевченко зображує Ярему навіть жорстоким, але ця жорстокість викликана звірячою розправою панів над трудящими.

У боротьбі Ярема змінюється як особистість: він відчуває себе не рабом, а людиною, у нього, як пише Шевченко, «виростають крила». Це невтомний борець, який «з ножем в руках і днює й ночує». Зображуючи Ярему, Шевченко показує, яка велика могутня сила криється в народі. Своєю поведінкою, хоробрістю, патріотизмом він нагадує образи героїчного епосу.

Ярема весь час ділить з народом і ярмо неволі, і радість перемоги над гнобителями. Він, як і інші гайдамаки, свято дотримується присяги. Вранці повінчавшись у Лебедині з Оксаною, він увечері повертається в загін Залізняка: «Покинув Оксану: ляхів кінча». За відданість народній справі прославився Ярема. Навіть через багато років після Коліївщини старі гайдамаки складають пісні про нього. Що ж до подальшої долі Яреми після поразки повстання, то про неї Шевченко говорить в «Епілозі»:

Пішов степом сіромаха,

Довго, довго оглядався.

Та й не видко стало.

Тобто Ярема не гине. Він і такі, як він, мають передати наступному поколінню заповіти боротьби за волю.

У передмові до поеми Т. Г. Шевченко відзначав, що «Галайда вполовину вигаданий». Історичними у творі є образи Залізняка і Ґонти:

Як посеред моря

Кривавого, стоїть Гонта

З Максимом завзятим.

У бою Залізняк постає хоробрим і безстрашним народним ватажком. Він тепло і дружньо ставиться до гайдамаків, вміє піднести їхній настрій. Образ Максима Залізняка — романтично-героїчний, що відповідає героїчному характеру всієї поеми. Образ Ґонти — також героїчний і водночас трагічний. Це представник козацької старшини, який переходить на бік повсталого народу і бореться проти конфедератів. Шевченко вводить у поему трагічну сцену: вбивство Гонтою своїх дітей. Відомо, що такого історичного факту не було. Але поет використовує народні перекази про Ґонту, щоб показати його вірність даному перед народом слову. Коли ксьондз-єзуїт привів синів до Ґонти, той говорить:

«Мої діти — католики…

Щоб не було зради,

Щоб не було поговору,

Я присягав, брав свячений

Водночас Шевченко показує глибину батьківських почуттів Ґонти, його страждання:

Поніс Гонта дітей своїх,

Щоб ніхто не бачив.

Де він синів поховає

І як Гонта плаче.

Яскраві у поемі масові сцени, де показана «громада в сіряках», гайдамаки, які піднялися на священну війну за національне визволення. Психологію народу, прагнення до свободи відбито в піснях кобзаря, які звучать протягом усієї поеми. Поет показує, що рух гайдамаків був усенародним і носив грізний масовий характер:

На улицях, на розпуттях

Гризуть шляхту, клюють очі;

Ніхто не боронить. .

Та й нікому: осталися

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.

Народ постає в поемі як головна сила в лавах повстанців. У визвольній війні знімаються соціальні протиріччя: убогий і багатий поєдналися у боротьбі проти конфедератів. Поет підводить читача до головного висновку: могутні колись держави, наприклад Вавілон, зникли, а народ лишився, адже не царі й полководці, а саме народ є вирішальною силою історії. Поет звеличує національно-визвольний рух, прагнення народу до незалежності. Водночас він показує, якою трагічною була ця сторінка в історії, адже слов’яни — діти однієї матері:

Болить серце, як згадаєш:

Старих слов’ян діти

Впились кров’ю. А хто винен?

Великий гуманіст Шевченко, завершуючи поему, закликає слов’янські народи до єднання: «Нехай житом, пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слов’янська земля».

На цій сторінці ви можете скачати ТЕМА ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО У ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ» безкоштовно.

НЕЗАБУТНІ СТОРІНКИ З ПОЕМИ ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ»

Поема «Гайдамаки» була написана ще молодим поетом, її від­носять до його ранньої творчості. Але в ній Шевченко зумів вияви­ти ї свої знання історії України, і свою точку зору на далекі події, і величезний художній талант. Адже «Гайдамаки» вражають як роз­махом зображених події, так і різноманітністю поетичних прийо­мів та засобів.

Як відомо, в поемі відображено події так званої Коліївщини — боротьби українського селянства з польською шляхтою, конфедера­тами, які хотіли підкорити собі трудящий люд України, зробити його слухняним рабом.. Шевченко показує картини знущань кон­федератів над селянами, епізоди наруги над православною вірою: «Руйнували, мордували, церквами топили. » Ми переконуємося, що повстання гайдамаків було справедливою відповіддю народу на образи. Хіба можна довго терпіти приниження, «коверзування» панів! А як пробачити вбивства, пожежі, крадіжки? Чого варта сце­на в хаті титаря, Оксаниного батька, коли конфедерати діють, як справжні кати без душі і серця. Ці сторінки вражають жорстокіс­тю ворогів і вмотивовують помсту Яреми, помсту всіх ображених і скривджених.

На ґвалт України

Орли налетіли; вони рознесуть

Ляхам, жидам кару;

За кров і пожари

Пеклом гайдамаки ляхам віддадуть.

У поемі Т. Шевченка багато незабутніх епізодів. Ось Ярема — учасник «червоного бенкету»: «. страшно глянуть — по три, по чотири так і кладе». Це він, шукаючи Оксану, взяв у руки «свяче­ний» ніж помсти. Не можна спокійно читати рядки, в яких ідеться про вбивство Гонтою своїх дітей-католиків. Так страшно він довів свою вірність ідеям боротьби.

Багато крові було пролито в ті жорстокі часи. Поема «Гайдама­ки* відверто розповідає про нашу історію, викликаючи в нас різні

почуття. По-перше, ми шануємо героїв-повстанців, які, не шкодую­чи життя, билися за волю свого народу. По-друге, ми співчуваємо тим персонажам, хто змушений був страждати, терпіти муки. А ще поділяємо біль поета, який жаліє всіх учасників битв, бо вони — «того ж батька, такі ж діти, — жити б та брататься». Крізь криваві події проходить гуманістична ідея заперечення війни. Недаремно Т. Шевченко у Передмові зізнався; «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись». Якою ж складною була історія України, якщо в ній так тісно переплели­ся сторінки героїчні і трагічні. Так, як у поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки».

Великий Кобзар завжди пишався героїчним минулим україн­ського народу. Його захоплювали і надихали славні сторінки істо­рії України, сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі та кра­си козацької звитяги. Найвизначнішим твором Шевченка з істо­ричної тематики є поема «Гайдамаки», в основі якої лежать події козацько-селянського повстання 1768 року на Правобережній Укра­їні. В умовах кріпосницької Росії поема, в якій возвеличувалося народне повстання проти соціального, національного й релігійного гноблення, сприймалася як політичний твір. Поет, порівнюючи ге­роїзм козаків з рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників, прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за волю, В поемі відчувається пафос полум’яного патріота, який звертається із закликом продовжувати героїчні традиції:

Слухайте ж, щоб дітям потім розказать,

Щоб і діти знали, внукам розказали.

Головним героєм поеми є повсталий народ. У багатьох епізо­дах Шевченко відтворив характер і психологію повсталої маси. Він показав повстанський рух не як епізодичне явище, а як велику боротьбу, яка точилася століттями проти соціального і національ­ного гноблення українського народу. А масовість, всеохоплююча сила всенародної боротьби підкреслюється тим, що

Жінки навіть з рогачами Пішли в гайдамаки.

Узагальнений образ народу конкретизований в індивідуальних образах Яреми, Гонти, Залізняка. Образ ватажка Максима Залізня­ка показаний у народно-героїчному дусі. Він знає настрої народу, його звичаї, а народ вустами кобзаря Волоха славить свого улюблен­ця. Як ватажок і воїн Залізняк розкривається в дії. Маючи висо-

кий авторитет серед гайдамаків, у бою він діє як хоробрий, безстраш­ний лідер, відданий ідеї визвольної боротьби.

Піднесенно-романтично змальовано образ Гонти, виразно вира­жено його характер вольової, пристрасної та гнівної людини. У його образі яскраво втілена ідея про те, що присяга, громадські інтереси вищі за інтереси особисті: Гонта як ватажок присягав убивати усіх католиків, тому мусить вбити своїх дітей, яких мати похрестила за католицькою вірою. Зазначимо, що ситуації такого типу відповіда­ють естетиці романтичного твору — Шевченко намагався показати драматизм людської долі, яка опинилася у вирі історичних подій.

Таким чином, поема «Гайдамаки» є глибоко ідейним твором, в якому поет уславлює героїзм та патріотизм народу, доводить його вирішальну роль в історії Батьківщини.

Фольклорні уявлення, в яких ще не відокремлене життя люди­ни від життя природи, лежать в основі образності твору — розгор­нутих метафор бою і бенкету, крові й посіву, кари й вечері, смерті й гулянки. Полум’яна пристрасть і сила характерів учасників повс­тання передається яскравими порівняннями, паралелізмами, гіпер­болами — «Як та хмара гайдамаки Умань обступили», «Тікич кро­в’ю червоніє», «На базарі, як посеред моря кривавого. », «пекельне свято». Все це створює романтичний стиль опису подій із заграва­ми пожежі, ріками крові, що символізують непримиренність народ­них месників у боротьбі за свою волю.

Воля. Це слово зрозуміє лише той, хто був невільником, хто йшов до неї через важкі випробування. Саме про волю мріяв молодий Тарас Шевченко, коли друзі допомагали йому позбутися кріпацтва.

Шевченкова поема «Гайдамаки» наділена значним патріотич­ним пафосом — ствердженням волелюбних прагнень українсько­го народу. Великий Кобзар недарма обрав темою твору гайдамаць­ке повстання 1768 року. Це була остання за часом велика спроба українського селянства повернути собі волю, ствердити власну на­ціональну гідність. Про ці події поет дізнався ще в дитинстві від діда Івана, якого тепло згадує у відомих рядках поеми:

Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав.

На початку твору автор міркує про швидкоплинність часу, про призначення поета, про необхідність пам’ятати народних героїв. Свої думки, слова, сподівання Т. Г. Шевченко називає дітьми, «синами-


Статьи по теме